Skip to content Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили, Нестора синові мовив тоді Телемах тямовитий, 70] Голову близько схиливши, щоб інші його не почули: «Глянь, Несторіде, мій друже, для серця мого найлюбіший, Як в цих покоях лунких все виблискує міддю яскраво, Золотом, сріблом, та ще ж і слоновою кістю, й електром! 