Михайло СТЕЛЬМАХ – Велика рідня
І до радісного болю добре було Докії, в сутінках стрічаючи дружину, що повертався з роботи, притулитись до нього, покласти голову на широкі груди, вдихнути з необвітрених складок одежі пахощі широкого степу чи хмільної діброви. … І пахне терпкою матіркою, що іще на корені, живою, повіває духом вогкої сорочки трудівника.