Результати пошуку слова: Тьмяно-Блакитний

Дмитро провів Мірошниченка аж до розстанні, що тьмяно просвічувалася іскорками вогкого піску. Спускався негустий, блакитний вечір, і навіть через вікна було видно, як пухнасті сніги одсвічувались рожевими і мали новими бризками зорі. За полем із пелени туману тьмяно вирізьблялись округлі верховіття дерев.

А очі йому тьмяно, п’яненько блищать, слухають щось у середині себе. Геть облудні конгреси!» І все — темне, принишкле, само сонце дивиться тьмяно, загрозливо. Ранок — сліпучо-сонячний, здивовано-блакитний, з весело-бадьорим гуркотом вулиці, з таким теплим, специфічним духом политих ранішніх тротуарів.

Величезна крижана гора велично здіймалася над водою, тьмяно поблискуючи численними гранями. Подивимося… Він побачив блакитний вогник, який швидко нісся до горба і все більше розгорявся.

До неї долучалися веселіші кольори: жовтий, оранжевий, і знову жовтий, білий, блакитний, синій, фіолетовий… – Хлопець нахилив обличчя до пройми, заглянув у тісну комірку, яку тьмяно освітлювало молочне світло, відбите від Землі.

Вона перехилила фіал, і струмінь рідини перетворився на блакитний туман, який огорнув їй шию. Ліниво перебирав усілякі нові теорії, і вони, ніби камінці, падали, тьмяно виблискуючи, в печери його пам’яті. Блакитний дощ тихо спадав на будинок. Сріблясті маски тьмяно поблискували.

Апарат розрізав хмари над тьмяною рівниною, він весь здригався і, ревучи, повільно опускався. Ліхтарі горіли подекуди і тьмяно, йшли довго. …до вас, Янсен… Я знаю, ви чекатимете на мене терпеливо… Згадаєте… Середземне море, блакитний день, коли я посвятила вас у командори ордена “Божественної Зої”… (

Вона перехилила фіал, і струмінь рідини перетворився на блакитний туман, який огорнув їй шию. Ліниво перебирав усілякі нові теорії, і вони, ніби камінці, падали, тьмяно виблискуючи, в печери його пам’яті. Сріблясті маски тьмяно поблискували.

Коридор був довгий, брудно-блакитний, праворуч і ліворуч тягнулися ряди зачинених дверей, точнісінько таких, як двері до Максимової кімнати. За дверима виявилися круті камінні сходи з залізним поруччям, вузькі, тьмяно освітлені. Світ був тьмяно-жовтий, задушливий, безнадійний.

Її струнку постать огорнув блакитний ореол, а ті, хто був до неї найближче, навіть заприсягалися, що бачили над її головою золотий німб. Зачинивши за собою двері, він трохи постояв, звикаючи до тьмяного освітлення, а заразом переконався, що в каплиці перебувають лише двоє відвідувачів.