ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Але в цей час похитнувся і ледве не впав брат Федір, і знову позад нього засвітилися ясні зелені очі, оточені густим сивим кущинням. … Федір перестав співати і, похитуючись, поколивався туди, де стояв незвичайно згорблений ігумен. … Голосний шепіт провис у церкві, покрив, здається, весь наш спів – брат Федір посилався на нездоров’я.