ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Але в цей час похитнувся і ледве не впав брат Федір, і знову позад нього засвітилися ясні зелені очі, оточені густим сивим кущинням. … Федір перестав співати і, похитуючись, поколивався туди, де стояв незвичайно згорблений ігумен. … – Ось він, обдурений та покинутий… Тоді схопив Федір Ісакія за рукав і притяг до себе.