Результати пошуку слова: Це

Якшо хочете знати, чому я так її нервую – то це тому, шо вічно десь лажу з друзями й сію направо-наліво грошовими знаками та роблю ше багато такого, шо може її нервувати. … Це не тому, шо я малий, просто вона дуже про мене піклується. … За це вона на задніх лапках бігає. … Вставляє сипати бабками в центрових нічних клубах Одеси-мами.

От про це й поговоримо. … Саме в цей час, десь наприкінці вересня, до мене вперше звернувся не відомий мені раніше Еґон Альт, літературний критик і журналіст. … Хоч саме це речення у той момент налаштувало мене вкрай негативно і щодо нього самого, і щодо його аґресивних намірів.

Між роялем та столом серед кімнати, на якому лежали стоси книжок, пройшло б пліч-о-пліч і шестеро чоловік, та він проминув це місце з острахом. … – Стривайте, Артуре,- мовив він, намагаючись приховати своє збентеження жартівливим тоном.- Це трохи забагато для мене – так одразу.

От уже ніколи не гадав, що археологи можуть бути такі запальні… Ну, гаразд, гаразд, не буду про це, бо бачу, що ви знову готові вибухнути. … Проте загальний їх напрямок встановити можна: це глиб Гострого бугра. … і на схемі це добре видно, – … – Поки що це з’ясувати неможливо. … Та хіба ж це не обурливо?

Під цей час завше проїздили машини, яким треба було заправитись. … Це ясно. … Ну, це вже перебільшення. … Людина – це ж тільки людина, та й годі… …    Це вже не вперше я заставав її отакою. …  – Це вже не я! … – А чи знаєте ви, що це таке? … – Пане Локамп, це вже забагато буде! … Це ж на мою голову – як розжарене вугілля.

Критик — це той, хто спроможний передати в інший спосіб або в іншому матеріалі своє враження від прекрасного. … Найвища, як і найнижча, форма критики — це різновид автобіографії. … Це вада. … Ненависть XIX сторіччя до Реалізму — це лють Калібана, що побачив свою подобу в дзеркалі.

Як ти гадаєш, що це має бути? … Я запевняю, що "Три мушкетери" написав несамовитий Ринальдо Ринальдiнi, а професор Канашкiн запевняє, що цей твiр не належить перу "письменника Ринальдо Ринальдiнi, а належить перу французького письменника Гофмана-молодшого, що писав пiд псевдонiмом Дюма (батько)".

Але доводилося… Доводилося жити, не думаючи про це, бо думати було боляче й тоскно. … Думати – це гортати траґічні сторінки минулого, переживати за сумне сьогодення і з тугою дивитися в безрадісне майбутнє. … З технічного погляду це було безглуздя, однак правила є правила – їх належить виконувати.

ПРОВІНЦІЙНЕ МІСТО Зберіть докупи тисячу людей,— це непогано, Але у клітці їм не буде весело. … Це на прибутки від великої цвяхарні вер’єрських мер спорудив свій гарний дім з тесаного каменю й тепер завершує його оздоблення. … Щоправда, цей обмін не був схвалений місцевими розумниками.

Щоб виспівати це – я не знаходжу слів, Але й мовчати сил не маю. … Коли ми звертаємось думкою до перших днів колоніальної історії, цей період постає як далекий і темний; тисячі змін, які нижуться й нижуться в пам’яті, відсовують народження нації в таку давнину, що вона мовби губиться в тумані часу.