| | |
| в’ю́чити – дієслово недоконаного виду | | |
| | |
| | |
| | |
| Інфінітив | в’ю́чити |
| однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | в’ю́чмо |
| 2 особа | в’юч | в’ю́чте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | в’ю́читиму | в’ю́читимемо, в’ю́читимем |
| 2 особа | в’ю́читимеш | в’ю́читимете |
| 3 особа | в’ю́читиме | в’ю́читимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | в’ю́чу | в’ю́чимо, в’ю́чим |
| 2 особа | в’ю́чиш | в’ю́чите |
| 3 особа | в’ю́чить | в’ю́чать |
| Активний дієприкметник |
|
| Дієприслівник |
| в’ю́чачи |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | в’ю́чив | в’ю́чили |
| жін. р. | в’ю́чила |
| сер. р. | в’ю́чило |
| Активний дієприкметник |
|
| Пасивний дієприкметник |
| в’ю́чений |
| Безособова форма |
| в’ю́чено |
| Дієприслівник |
| в’ю́чивши |
