| в’ю́чити – дієслово недоконаного виду | ||
| Інфінітив | в’ю́чити | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | в’ю́чмо | |
| 2 особа | в’юч | в’ю́чте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | в’ю́читиму | в’ю́читимемо, в’ю́читимем |
| 2 особа | в’ю́читимеш | в’ю́читимете |
| 3 особа | в’ю́читиме | в’ю́читимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | в’ю́чу | в’ю́чимо, в’ю́чим |
| 2 особа | в’ю́чиш | в’ю́чите |
| 3 особа | в’ю́чить | в’ю́чать |
| Активний дієприкметник | ||
| Дієприслівник | ||
| в’ю́чачи | ||
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол. р. | в’ю́чив | в’ю́чили |
| жін. р. | в’ю́чила | |
| сер. р. | в’ю́чило | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| в’ю́чений | ||
| Безособова форма | ||
| в’ю́чено | ||
| Дієприслівник | ||
| в’ю́чивши | ||