| | | | |
| упослі́джений1 – дієприкметник | | | | |
| | | | |
| (від: упосліди”ти) | | | | |
| | | | |
| | | | |
| відмінок | однина | множина |
| чол. р. | жін. р. | сер. р. |
| називний | упослі́джений | упослі́джена | упослі́джене | упослі́джені |
| родовий | упослі́дженого | упослі́дженої | упослі́дженого | упослі́джених |
| давальний | упослі́дженому | упослі́дженій | упослі́дженому | упослі́дженим |
| знахідний | упослі́джений, упослі́дженого | упослі́джену | упослі́джене | упослі́джені, упослі́джених |
| орудний | упослі́дженим | упослі́дженою | упослі́дженим | упослі́дженими |
| місцевий | на/в упослі́дженому, упослі́дженім | на/в упослі́дженій | на/в упослі́дженому, упослі́дженім | на/в упослі́джених |
