| | |
| відівчи́тися – дієслово доконаного виду | | |
| | |
| (відучитися) | | |
| | |
| | |
| Інфінітив | відівчи́тися, відівчи́тись |
| однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | відівчі́мося, відівчі́мось, відівчі́мся |
| 2 особа | відівчи́ся, відівчи́сь | відівчі́ться |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | відівчу́ся, відівчу́сь | відівчимо́ся, відівчимо́сь, відівчи́мся |
| 2 особа | відівчи́шся | відівчите́ся, відівчите́сь |
| 3 особа | відівчи́ться | відівча́ться |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол.р. | відівчи́вся, відівчи́всь | відівчи́лися, відівчи́лись |
| жін.р. | відівчи́лася, відівчи́лась |
| сер.р. | відівчи́лося, відівчи́лось |
| Активний дієприкметник |
|
| Пасивний дієприкметник |
|
| Безособова форма |
|
| Дієприслівник |
| відівчи́вшись |
| | |
| [рідко] | | |
