з’єзуї́чений – дієприкметник | ||||
відмінок | однина | множина | ||
чол. р. | жін. р. | сер. р. | ||
називний | з’єзуї́чений | з’єзуї́чена | з’єзуї́чене | з’єзуї́чені |
родовий | з’єзуї́ченого | з’єзуї́ченої | з’єзуї́ченого | з’єзуї́чених |
давальний | з’єзуї́ченому | з’єзуї́ченій | з’єзуї́ченому | з’єзуї́ченим |
знахідний | з’єзуї́чений, з’єзуї́ченого | з’єзуї́чену | з’єзуї́чене | з’єзуї́чені, з’єзуї́чених |
орудний | з’єзуї́ченим | з’єзуї́ченою | з’єзуї́ченим | з’єзуї́ченими |
місцевий | на/у з’єзуї́ченому, з’єзуї́ченім | на/у з’єзуї́ченій | на/у з’єзуї́ченому, з’єзуї́ченім | на/у з’єзуї́чених |