Skip to content …годину свого життя, про яку вона так давно й часто марила… І заманулось їй, щоб така година тяглася довго, довго, без кінця, щоб ніколи не минала ніч та чудова, щоб не світав ніколи день, щоб не швидко сходило сонце… Саме тоді… …
З-під долонь вона неначе несподівано глянула на Нестеринський яр, де вона була така щаслива, без краю, без міри щаслива, ніби побачила бідну економську хату, обставлену бідною обставою. Здавалося, що за монастирськими стінами Юрась нарешті знайде собі тиху, спокійну оселю, у якій зможе прожити безжурно до кінця днів своїх, сховатися від житейських бурь, що одна за одною стрясали українську землю. …
Але раптом до його свідомості дійшло, що, може, козак натякає на те, що й сам гетьман чинить беззаконня, катуючи жителів цього краю і вимагаючи від них золота, срібла та інших коштовностей. 