Результати пошуку слова: Вуй

– Взяли якогось галицiяна з плєнних вуйка Павла. … Потiм у “гмiнi” стявся з “вуйтом”. … Приїздив кiлька разiв “вуйт”. … – знов питає.- Так.- I щоб вуйт затвердив? … Двi бiди: протокол полiцiї за декларацiї й “вуйт”. … Потiм прибiг десятник… Задиханий.- А я,- каже,- за вами по цiлому селу ганяю… Вуйт!

Вуйко Іванович, гiмназiйний професор, i тiтка (вона спольщена нiмкеня), при котрих тепер живу, то…та нi! … чула я раз, як говорила тiтка до вуйка (а того я й до смертi не забуду), – … вiдповiв вуйко сумовито.  … – втихомирював вуйко спокiйно, як це було в нього в звичаю.  … – запротестував вуйко флегматичне. 

Запух, як вуйко десь між смереками в лігвищі!.. … Вуйна Домініка, кухарка з місцевих, теж розуміє, що Ярославу треба оточити увагою, треба створювати добрий настрій “пані Ярославі” (так вуйна спершу зверталась до неї), цій привітній, симпатичній кіноактрисі, яка .вуйні ще й тим не байдужа, що вийшла з колиби, тутешня.

Ну, тоді він вийшов сміло, Втіхою лице горіло: «Вуйку, ах, вітайте ж нам! … Вуйку, ви ж се? … Вуйку, ми ж одного роду! … «Ох, вуйцуню, страх негоже! … Вуйку,-каже Лис,-се жарти!» « … Га, як так, мій вуйку милий, То ходім! … Вуйку! … «Вуйку! … Шарпнув вуйко зо три рази, Затріщали лапи й в'язи, Але вирвати – дарма!

А що ви хотіли, вуйку? … Видить, що від минулої осені стало на тім боці якось так тихо, ніби там тривали щоденні поминки за щойновмерлими, чи так, якби тамтешні люди раптово об'їлися маковиння – і надовго впали у сплячку, як лісові вуйки-ведмеді. … – Дарусю, тато казав, що вночі до вас приходили вуйки…

Бiля лiжка стояв вуйко* (* … Вуйко, уй – дядько, вихователь, пестун.) його Асмус в темному опашнi, на якому окреслювались сива борода й блiдi руки. … Вуйко Асмус допомiг княжичу помитись, простежив, коли вiн одягався, i разом з ним спустився сходами в сiни. … – Хто ж вони, вуйку, скажи?

І вуйко… Навіть тато її, що не дивиться в ту сторону, де вона балакає з дівчатами, говорить до Анни ласкаво. … А відтак забороняє йому також він і тато сходитися з вуйком Григорієм. … “Шибеником” називає вуйка і прямо каже, що коли тато, мама й він в той бік не дивляться, то й він не сміє інакше поступати.

Мій вуйко, Николай Оринчук (Миронів син), каже, що давні люди ворожили на цім: як дотримається у Чорногорі до нового сніг, то дотримається у коморі до нового хліб… Декотрого року (а вуйко зріс у полонині, його брат Іван там у самоті віку доживає серед сигл і ведмедів) сніг лежить, аж почорніє і так новим припаде.

Старша з них була заміжня за професором біології, ми звали його вуйком Евґеном (саме Евґеном, не Євгеном – точнісінько як Маланюка), вони мешкали на передмісті Моджани разом із другою сестрою, незаміжньою, та старшим сином. … Вуйко Евґен стверджував, що ми жахливо русифіковані і виправляв услід за нами чи не кожне слово.

— Я й не боюся, вуйно, — … — Де ті дохтори, вуйно? … Слова мої, вуйно, можна продати ворогам… … — Не болить мене, нічо', вуйно, аж дивно, що не болить, що мені добре і що можу з вами говорити… … Він упав, а ви будьте обережні, вуйно, щоб себе не наразили й моїх родичів на Сибір не спровадили.