Любко Дереш – Намір!

Коли баба вчергове зайшлася плачем, я повернувся із приладом і поставив його на стіл біля ліжка. Єдине «але»: я добре пам’ятав, що сік уже допив і що збирався вчергове піднятися та наповнити склянку. Але коли я вчергове піднявся на балкон, то їх уже не стало, тільки під попільничкою лежало пару банкнот.