Результати пошуку слова: Вчора

вчора́шній – прикметник відмінок однина множина чол.

На днях якось… Не пам’ятаю… Позавчора, чи то в четвер, вилiчували ми з сусiдом, Хвещиним Паньком, скiльки у нашому селi є повних грунтiв. Ще ж вчора нiчого не було чути. Диви, ще вчора нiякого слуху, а сьогоднi, нi сiло нi впало… Тьху!.. Ось вiн бачить рiвненьке, гладеньке мiсце, нанесене вчорашнiм дощем.

Здається, наче це було тільки вчора. Вчора чи позавчора ввечері? думав далі Канае.- Наступного дня після приходу Аяко (тобто позавчора ввечері) я навідувався на їхню квартиру, але нікого не застав. І в ту мить, коли постукали у двері, він подумав: „Мотоко згадала вчорашнє і вирішила мене побачити”.

Він летить, мов експрес, не встигнеш озирнутися, а ти вже вчорашній. Вчора по телебаченню показали Феміду із зав’язаними очима. Хотіли підключити вчора, але спрацював аварійний захист. Вчора син побився з Борькою, прийшов і каже: «Борька — мудак». Вчора один з неформалів кричав під гітару: «У меня голова не помойка!

Я приходила вчора і сьогодні… до тебе… – – То я ж тобі позавчора цілу літру дав. Коли вони закінчували зміну, він з ними вечеряв, розповідаючи всілякі смішні історії, які траплялись з односельчанами двадцять, чи десять років тому, або вчора. А трактор, той, що вчора став, відремонтували?

вчора́йшівський – прикметник відмінок однина множина чол.

Ця історія стоїть у мене в пам’яті, наче вона тільки вчора сталася… Вчора надвечір від вас, Гаррі, я пішов додому перевдягтися, далі пообідав у тому італійському ресторанчику на Руперт-стріт, куди ви мене ввели, і о восьмій годині поїхав до театру. П]х> пережите вчора він, здавалося, вже всє забув.

– Вчора у нас було два похорони, – Я ж вам тільки вчора читав у газеті, що над нашою дорогою батьківщиною нависли якісь там хмари. В нагороду він дістав те ж саме, що й вчора, а на додаток ще й аспірин та три порошки хініну. пив якісь благородні напої, наприклад, арак, мараскін, коньяк, але ж я вчора пив саму ялівцівку.

— А те, що я вчора дістав найсуворіший наказ; пан префект прислав його з жандармом, який скакав цілу ніч,— ні в якому разі не пускати пана Аппера у в’язницю. — скрикнув обурений пан де Реналь.— Адже ми вчора домовилися: я даю триста франків; думаю, що цього досить, а може, й забагато.

Усі спішать, усі женуться кудись кидають одне, хапають друге, перестрибують один через одного, плюють на те, що вчора цілували. В лиці їй нічогісінько немає вже дитячого, а голова так само, як на вчорашньому засіданні, гордовито, велично злегка закинена назад. — Я, власне, тільки вчора довідалась про це тяжке підозріння, яке…