Skip to content На голові моїй вже й так прокльони тяжать, немов залізна діадема, сплелися над чолом слова вразливі, немов гадюки над чолом Медузи, шиплять вороже, труять, глушать розум… Іди, збери своїх рабинь, звели їм кітари й флейту взяти і музику збратати з ніжним співом, може, сон і мрію золоту вони накличуть тобі на очі, втомлені… 