Результати пошуку слова: Ліс

Холодний Яр Юрій Горліс-Горський Коли я впаду… мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце… Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ "Україна… так почав свою книгу спогадів "У ворожому таборі" Юрій Горліс-Горський. пише Юрій Горліс-Горський, –

Шевченко ЗАМІСТЬ ПРОЛОГА Вересневе сонце непомітно зайшло за потріскані негусті хмари і зразу ж розіслало аж за ліс недобілені полотна. Біля самого лісу злобно загаркавив, задудонів кулемет, і, задихаючись од переляку, по-жіночи, заахкала на леваді луна. Знаєш, вовків боятися — в ліс не ходити.

Оповідь його щира і правдива в кожному слові, бо все про що пише, спізнав сам – і холод лісових криївок, і тривоги життя партизана-підпільника, і біль утрат, і жорстокість енкаведистів, їх карцери та катівні від Луб’янки до Норильська. За порадою старших ми, молоді, беремо з собою запас продуктів і втікаємо за село до лісу.

Василь Шкляр Залишенець ЧАСТИНА ПЕРША РОЗДІЛ ПЕРШИЙ 1 Отамана Веремія ховали в Гунському лісі без прощальних сальв і промов. Десь у глибині лісу прокотилися ухкання-зойки сича. Ворон тихенько реготне, затуливши дзьоба крилом, щоб не каркнути, щоб його не почули, бо тоді рогаті, зганяючи злість, стрельнуть ще й по ньому.

Ну, всі були спершу заголосили і намірилися в ліс утікати… — зітхав високий старець і, наглядівши пана або міщанина, що виходили з церкви, починав жалісно тягнути: —Подайте, милостивці, подайте нещасному старцеві, мученикові за віру православну, християнську. — з грудей Найди вирвалося вже не зітхання, а болісний стогін.

У найраніших спогадах, мабуть, відбилися часи, коли вони жили у верхів’ях Андуїну, між узліссям Великого Зеленого лісу та Імлистими Горами. Самі гобіти зберегли спогади про те, як людей ставало все більше, як Тінь накрила ліс, що з тої пори одержав назву Чорнолісся. Адже існують на світі ще злість і мстивість!

Зруйновані міста, викорчувані ліси, злизані велетенськими бурунами будівлі на узбережжях, викинуті на берег кораблі – а таких були сотні, за зведеннями інформаційного бюро «Верітас», – Журналіста взяли в полон саме тоді, коли він описував хід запеклого бою і робив замальовки.

БРОКА Перекладено за виданням: Works of J Fenimore Cooper, Volume one, New Iork, 1891 РОЗДІЛ І Є насолода в пущі лісовій, І радість є на березі безкраїм, І музика, коли гримить прибій Та в небо хвилями жбурляє. Ще не відлунали ці слова, як другий мешканець лісу розсунув болотяні зарості й виступив на поляну.

Ліси тих гір — старі, непроглядні… В ногах одної гори, названої Чабаниця, до котрої і тулилося наше село, бігла гучна ріка. Заразом видобувся тяжкий стогін болю і жаль з її молодих грудей… а далі вмовкла, затулюючи болісно очі, з яких спливали гарячі сльози. Сів край лісу на горі й розглянувся.

До нори вели двері: круглі-круглісінькі, мов ілюмінатор на кораблі, ще й пофарбовані в зелений колір. Зненацька в лісі за Водицею спалахнуло полум’я (хтось, мабуть, розпалював багаття), а йому уявилося, як грабіжники-дракони сідають на його затишну Гору, спалюючи все дотла.