Skip to content
– Буде, Митре Юхимовичу, буде, голубчику… …
Ну, уяви ж, голубчику Огре: прийшов поет iз своєю поемою в редакцiю, де сидить суворий редактор iз золотими окулярами на носi. …
– Це вже ти, голубчику, спитай у Панаса: вiн бiльше звiсний у цiм… …
– А що ж у тебе, голубчику, забрали?
Василечку, голубчику, соколику мій! …
Таточку, голубчику, соколику, лебедику! …
Ні, таточку, ні, мій сизий голубчику! …
Нехай мій голубчик, мій жених* удовець, нехай сіда на посад сам собі.
— Братику, голубчику, та це ж він, він! …
— Порятуйте, голубчики, не занапастіть душі християнської! …
Голубчику, як страшно! …
— Сюди, сюди їх, голубчиків! …
Ні, голубчику, не вирвешся з моїх лап!
— Так мене мучить, голубчику, що хоч лягай та помирай. …
— Який там хабар, голубчику! …
Ще .як була жива мати, пам^ятає Оксен: прибігла вона, вся бліда, заплакана, тремтить, ніби її лихоманка трясе: «Іди, синку, іди, голубчику, старий зовсім з глузду з'їхав, ікони вилами побив, із хати повикидав».
