Skip to content Щоб розгледіти тут хоч що-небудь, треба відійти, відступити в безмежну далечінь, але ж у симетріаді все – утроба, розмноження, лавини народжень, безперервне формування, причому те, що формується, водночас само формує, чутливо озиваючись… І вони обидва, вона тут, а дяк там, пильно вдивились у далечінь, відтак щось сплеснуло, ніби бичем, і вони рушили, безвільно поспускавши руки й голови, тобто однаково й дивно понурившись, і ледве ступаючи ногами по тому срібному тілу, що було тверде, ніби крицеве, й грало лускою, пострілюючи блискітками. 