Результати пошуку слова: Де ж таки

так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я… На десятолiттях взяли мене в двiр. … Того ж таки тижня самого занедужала панночка. … –  Та хiба ж таки кращих за його нема?  … Усе ж держава! … Такий уже чоловiк був той Назар: усе йому жарти. … Хiба ж таки й перетерпiти не можна? … веселий такий, як ще був за свого женихання з панiєю. …  А де ж ваш рiд, дядечку?

(Застелює стiл i заходиться давати вечерю.) Ну, але де ж ти так довго барився? … То не годиться з такими рiчами жартувати. … Не бiйся, ади, я живий чоловiк, такий, як ти! … Невже ж я такий, ненависний тобi? … Такий тихий та смирний… Друга жiнка. … ЯВА ДЕВ'ЯТА Тi самi, Жандарм i Анна. … Де ти в своїм життi коли що думав! … Де ж се ти так довго? … А все ж таки… Не показуйся прилюдно… з ним. … Одно мене ще в свiтi держить – отся живиця!

Дежби я поважилась з таким поважним щляхтичем жартувати!

Де Ти, жінко, вища своєї слави?[…] … Лівою рукою смикав пружний стовбурець, дужо відгинав убік і розмахував сокирою… З кожним таким помахом робився дедалі злішим. … Грабовський); В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки… (В. … Там, де трава, як зелений шовк, Ранок прийшов, але квітку не знайшов… Ой то цвіла, то не квітка красна, Ой, то душа, що шукала щастя, Квітка-душа, ніжна і жива (З н.

Такими невеселими думками занятий, iшов Герман далi, щораз далi, аж опинився геть на самiм краю Борислава, де при купцi стояло кiлька нужденних, старих, гнилою соломою критих хаток, в котрих жили рiпники.

Тепер так: зроби кому вигоду, а собі клопіт… Тепер, якщо потрібні тобі гроші, побігаєш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш у жидів… А процент дай, та ще такий процент, що аж пальці знати, що аж в голові засвербить від того процентна… Я… чому?

Але все ж таки таких мотоколясок було зроблено лише декілька десятків тисяч і на конвеєрі вони пробули відносно недовго.

Дехто, правда, з молодиць гейби трохи встидається таки так просто виказувати свою хіть до дримби, то такі спершу питали в Івана нових ножів чи напильників, але очі між залізним крамом завжди шукали дримбу, тіло якої нагадує тіло дорідної жінки.

Невже мені треба було пройти в житті такий шлях, щоб опинитися в таємничому палаці в середині волинських лісів в самий розпал війни за мою державу?

–  Хоча Френсіс Чезлі за кілька днів стане вашим нареченим, усе-таки хотілося почути дещо про нього. … Ще два аркушики, ще два аркушики життя… десяте і одинадцяте, а потім буде дванадцяте… – … –  А де ж ви були? … Я хотів би знати, де ж поділося ваше слово честі?