Результати пошуку слова: До пори, до часу
ОКОЛІТЕНКО Наталя – Крок вікінга
– Таж має доволі часу, чому б і не зайнятися етнографічною роботою? … Максим вище підбив подушку, щоб глибше поринути в медове сяєво, й чиїсь примружені очі допитливо на нього глянули… Очі Марії Онки? … Важко діловій людині змагатися з поетом, котрому на творчій роботі, може, і сутужно, зате вже часу для романів досить! … Ти не зробиш до того часу фатальної помилки?
ШЕКЛІ Роберт – Злочинна цивілізація
Ще буде доволі часу, щоб довідатися про своє становище. … Такі типи – цікавий предмет досліджень: дехто так поринає у свої видіння, що їх уже неможливо повернути до дійсності. … Скільки в мене є часу до початку Ловів? … – Але до того часу я вже помру, – … До того часу ми втратимо контроль над становищем, –
Олександр Довженко – Зачарована Десна
Стаття Вiктора Некрасова стала каталiзатором цього до часу прихованого процесу. … К.) У фiльмах Довженка вражае зовсiм не зображення героiв, якi «чуйно реагують на кожний щирий людський порив», а щось незмiрно бiльше. … рокiв Олександр Довженко все поринав у нехитрi спогади свого дитинства. … Думаю, що цивiльний бедлам довоенного часу дае себе знати i зараз у вiйнi.
Тарас Григорович Шевченко – Близнята. Повість
І з тої пори щодня Божого, яка б не була погода — чи дощ, чи сніг, вранці й увечері ні на що не зважаючи, міряв наш педант шлях із хутора й на хутір, не прискорюючи і не вкорочуючи ходи, наче заведена машина. … Тяжко-важко сиротині На чужині жити, то Карло Осипович уже в світлицю не міг увійти, так і зостався на ґанку до того часу, аж сів у свою біду та поїхав до міста. … — Як то воно добре, що я свого часу згадала.
РОМАНЧУК Олег – Таємниця жовтої валізи
Неголене обличчя і добряче поношений одяг робили його схожим на одного з тисяч сезонних робітників, які саме цієї пори тинялися по країні. … Тоді вгамував спрагу, голод і, не гаючи часу, взявся до роботи. … Час од часу він зйодив очі до опудала невеликого крокодильчика, ніби хотів відшукати потрібну думку.
РУДЕНКО Микола – Ковчег Всесвіту
Але і там, у тюрмах, концтаборах, на засланні, Микола Руденко поривався до вселюдських ідеалів добра і справедливості. … Час від часу смикаючи довгого повідка, вона вела за собою білого пуделя. … Відбувалося це через тривалі проміжки часу – такі довгі, що попередня смерть «безсмертного» встигала стертися в пам’яті колоністів.