Результати пошуку слова: Дощ
АДАМС Петер – Позичене обличчя
І тільки коли пофарбували підлогу, зникли рипіння дощок і шепіт. … Почав сіятись дощик, і вони повернулися до будинку. … Двері з товстих дощок не піддавалися його зусиллям, напохваті не було ніякого інструменту. … – Я не бачив… Я не міг бачити… Був туман, дощ… Девітт знову схопив лопату, встромив у пісок, і він знову посипався в яму.
СОВА Ізабелла – Смак свіжої малини
Восени мокрий від дощу та сліз (бо чергові вакації без кохання). … А де поцілунки під дощем? … Дощова субота. … Ніхто не дзвонить, хіба що дощ у шибки видзвонює. … Ми довго сиділи мовчки, вслуховуючись у пошум дощу. … – Як тільки дощ ущухне. … Щоправда, ллє як із відра, але у твоєму віці дощ не страшний.
Олександр Довженко – Повість полум’яних літ
Йшов дощ. … Тисячі найрізноманітніших засобів переправи — баркасів, човнів-душогубок, плотів, бочок, дощатих воріт і всього, за що тільки могла вхопитись людина, щоб не потонути, — … Дощ періщив його під вітром, та не про дощ думав командир батальйону. … Цепи брели по коліна в багнюці, в дощ, в снігопад.
КОСТЕНКО Ліна – МАРУСЯ ЧУРАЙ
ЯКБИ ЗНАЙШЛАСЬ НЕОПАЛИМА КНИГА Розділ І Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. … Було перед дощем. … Про дощ, про грім, про курку, про бичка. … Дощі наллють під хатою калюжу – стоять хороми при мілкій воді. … А ще чогось жаліла за дощами, за цвітом яблуневим, за хрущами, за сонцем і за квітами в траві,- якісь вони зробились, як живі.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Iван – Хмари
Роса падала їм на коси, на лиие, на одежу; великi краплi дощем падали з листя й обсипали їх бiлi сукнi. … Степанида таки так вганяла свого фiлософа, що пiт лив дощем з його високого чола, а чорнi кучерi аж поприлипали до вискiв. … Того року петрiвка була дощова. … Стiни були не опорядженi; около було оббите дощем, облуплене.
ВДОВИЧЕНКО Галина – Пів’яблука
Львiв розкинувся перед очима каскадом старовинних дахiв, лискучих вiд вечiрнього дощу. … Iмпресiонiстська мжичка додала пейзажу переконливостi: побачили б таку акварель у крамницi чи на виставцi, вiдразу б пiзнали: за завiсою дощу саме Львiв. … Якось Iрина, згадавши той дощовий вечiр, коли народилася Сонька, запитала подругу: –