Результати пошуку слова: Друг

А мій мудрий Наркіс амуриться вдома, за Соломоновою притчею: “Розумний праведник собі другом буде”. Я бачу свого друга, Ісаїного цього: “Царя зі славою узріте, а очі ваші уздрять землю віддаля”. Ось перший нас зустрічає: “Ревнуючи, поревнував по Господі Бозі…” Ось другий: “Душа моя зійде у слово твоє”, тобто перетвориться.

Осiнь була дощова: вiд другої пречистої як почалися дошi, та день у день лили – до самого Пилипа. Не тiльки село з селом – сусiди не бачилися одно з другим цiлими тижнями; жили, як у неволi. У зборщика Грицька Супруна – одна; у попа – друга; у пана третя; а в останнiх хлiб гнив у стогах.

Куди його ще попхнеш, коли першому щойно вiд м’ясниць пiде сьомий, а другому аж пiсля другої Пречистої четвертий. Це все вам отой Хведотисько шепелявить, бо Володько… Той би такого “накладемо” вiд батька дiстав, що вдруге йому не захотiлося б… Той вам прийде ввечерi по вуха обмурзаний i анi пари з уст.

Повертівши в руках вирване жито, він скинув очима на другий бік межі; знову глянув на свою ниву, наче рівняв дві ниви між собою, – Парубок постояв на згірку, помилувався красою околиці, задивився на один хутір, на другий; пригадував хазяїнів їх, перебрав у пам’яті їх дочок, –

Одне діло — розуміти, що воно й до чого, а друге, головне — новою людиною ставати, солдатом, що революцію обереже. А як майнули в друге село? — Привіз важливі вісті про розташування першої кавбригади Багнюка, що входять — у склад другої червоно-козачої дивізії. Якось після молотьби на другого будемо стягатися.

Тож назовімо першу, літами найстаршу, Пампінеєю, другу – Ф’ямметгою, третю – Філоменою, четверта хай буде Емілія, п’ята – Лауретга, шоста – Неїфіла, а останню наречемо, не без причини, Елізою. Одного звали Панфіл, другого Філострат, а третього Діоней; всі троє були гарні на вроду і добрі на звичай.

На початку лютого 1920 року 2-й Запорозький збірний полк дістався до холодноярського села Матвіївки, а на другий день Юрій на кулеметній тачанці переїхав у Головківку, яка також визнавала владу Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака1. Друга частина "Холодного Яру" потрапила до рук львівського читача 1937 року.

І тільки-но електрицар задумався над цим, як голова в нього розігрілась, і кинувся він удруге таранити іскрометні стіни, проте лише маленьку ямку зробив. Не зрозумів він ні першого, ні другого, ні третього. Штрикнув зірку другим променем – вона аж забіліла. Учень чекав тисячу років і другу тисячу, а інженер усе не повертався.

Ще не відлунали ці слова, як другий мешканець лісу розсунув болотяні зарості й виступив на поляну. Я пізнаю цю місцинку й анітрохи не шкодую, що бачу такого певного друга, як сонце. –  А яка друга?  –  Друга – в тому, що я не певен, чи піде вона за мене. І той, хто не важить на нього, хай не називає мене своїм другом.

Повертів папірець у руках, глянув з другого боку: тут теж щось написано. В одній руці він тримав скибку хліба, товсто намащену маслом і посипану сіллю, а в другій – зелену цибулину. Друг розуміюче хитнув безшерстим хвостом. –  Друг висловився науковим стилем, – Друг підвів голову до Незнайка, і знову почувся його розмірений голос: –