Результати пошуку слова: Жарт

жарту́шки – множинний іменник, істоти відмінок однина множина називний жарту́шки родовий жарту́шок давальний жарту́шкам знахідний жарту́шки орудний жарту́шками місцевий на/у жарту́шках кличний жарту́шки [розм.]

Коли я одного разу, жартуючи, перекрутив його прізвище на "Твйордохльобов", він образився і спитав, чи чув я, щоб він коли-небудь переходив на російську мову, або вживав у розмові російські слова. … Думав, що Єфімович жартує, але він чомусь на мене надіявся, не думав жартувати.

Iм’я, жартома дане йому Явою у смердючiй темрявi колодязя, пристало до нього одразу й назавжди. …  Та нi, я жартую. … жваво заговорив я, радий, що Ява хоч вiдгукнувся на мiй жарт.  … –  То вiн, понiмаєте, жартує, розiгрує, – … –  Нiчого я не жартую. … Вожатий говорив серйозно, без всяких жартiв.

Жарта́йка – іменник жіночого роду (населений пункт в Білорусі) відмінок однина множина називний Жарта́йка родовий Жарта́йки давальний Жарта́йці знахідний Жарта́йку орудний Жарта́йкою місцевий на/у Жарта́йці кличний Жарта́йко*

Я пам'ятаю, як тато приводив до нас на вечерю скромно вдягнутого чоловіка, невисокого зросту, жартівливого, симпатичного". … Веселий козак з числа “квартирієрів” повернув конем і нахилившися, жартівливо обняв здорову, гарну молодицю: – … Під двома ковдрами не на жарт стало горяче.

Бо жартує: – … Щелепи підберіть – я не жартую. …  Ваше прізвище часом не Сирота, товариш жартівник? … –  Жартуєте? … –  Жарти у вас останнім часом, товаришу підполковник, – … Бо зрозумів, що начальству зараз ой як не до жартів. … Не смикайся, жартую. … –  Та ні, жартую. … Мені розхотілося жартувати.

жартува́ння – іменник середнього роду відмінок однина множина називний жартува́ння родовий жартува́ння давальний жартува́нню знахідний жартува́ння орудний жартува́нням місцевий на/у жартува́нні, жартува́нню кличний жартува́ння*

всі, навіть діти бігали за ним слідком, ловлячи його веселе слово й жарти. … Хведор жартував, сміявсь навіть з рідного батька, з своєї жінки, його приятель все було сумує та жаліється на слуг, на жінку, на парафіян, на господарство. … Дочки й раді, бо, відомо, вже дівчата на порі, регочуть та жартують з ним.

Колись мама не на жарт журилися, що в школі «вчать не того, що треба», і сьогодні я мимоволі згадав їхню давню журбу й подумав, що їм було нелегко віднаджувати мене від Вифлеему, від того, що було для них святим, вони, мабуть, добре намотузилися самі з собою, поки промовили оте «нащо тобі того, божеського…»

Пересміхаються, жартами зачіпають археологів, що риються в одній із ям поблизу, зігнуто блищать голими спітнілими спинами, ну просто — як римські раби в каменоломнях! … — Ви жартуєте? … — сказала дівчина, хоч бачила, що він не жартує. … — Не годиться такими речами жартувати… … — Які жарти!