Skip to content Iм’я, жартома дане йому Явою у смердючiй темрявi колодязя, пристало до нього одразу й назавжди. …
Та нi, я жартую. …
жваво заговорив я, радий, що Ява хоч вiдгукнувся на мiй жарт. …
– То вiн, понiмаєте, жартує, розiгрує, – …
– Нiчого я не жартую. …
Вожатий говорив серйозно, без всяких жартiв. всі, навіть діти бігали за ним слідком, ловлячи його веселе слово й жарти. …
Хведор жартував, сміявсь навіть з рідного батька, з своєї жінки, його приятель все було сумує та жаліється на слуг, на жінку, на парафіян, на господарство. …
Дочки й раді, бо, відомо, вже дівчата на порі, регочуть та жартують з ним. Колись мама не на жарт журилися, що в школі «вчать не того, що треба», і сьогодні я мимоволі згадав їхню давню журбу й подумав, що їм було нелегко віднаджувати мене від Вифлеему, від того, що було для них святим, вони, мабуть, добре намотузилися самі з собою, поки промовили оте «нащо тобі того, божеського…»