Skip to content …далеко, край небосхилу, здіймалась сива імла, виповняла повітря… Чорними ярами покотився білий туман, одежа вкрилась дрібненькою росою… Вогкий холод зціплював кров у жилах, доймав до костей… Вгорі – темне, непривітне небо, долі – холодна, мокра земля і більш нічого… І втома від цілоденної важкої праці, і холод, і ся сумна картина мимохіть… 63 Настане час, коли мою любов, Так, як мене, зігнуть додолу роки, І в жилах юна охолоне кров, І ляжуть зморшки на чоло глибокі; Твій ранок ступить на нічний поріг, І меркнути почнуть весняні шати, І всі скарби, що ранок їх беріг, Не будуть більше золотом блищати. 