Skip to content Послужи іще ревніше, як буття кінчу я бренне,- Не забудь про мене зразу, про моє життя шалене, Все зроби, як я благаю, помолись тоді за мене, Пригадай дитинство наше, по-хлопчачи навіжене!» Шермадін почув цю мову – душу геть журба роздерла, Із очей гарячі сльози заструміли, наче перла. 