Skip to content Надвечір знову пройшов дощ, короткий, летючий, і студбатівцям було видно, як він, мовби втікаючи від сонця, швидко віддаляється за Рось, за густі верби, де було збито снайпера, високими пасмами сивіє, освітлений сонцем, на луках, зелених, далеких. Одні лише хлопчиська, сільські збитошники, яким, бувало, Мацюпінька давав побубнити, бриніли незадоволено. …
спеціально, очевидно, виділеного на станції приміщення, хліва, збитого з дощок, і поклав поруч інших мерців… 