Ольга Кобилянська – Через кладку
Десь погнались дорогою якісь сани, бо їх живі дзвінки добились і до мене, перебігли своїм звуком через душу, поздоровили й умовкли. … Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились. … Вона дивилась у темінь і, як здавалося, вслухувалася в звуки фортепіана, що лились з створених вікон.