Юрій Яновський – ВЕРШНИКИ
Він весь задубів, у ньому лише калатало гаряче живе серце, його підхопили під руки, — … Вони йшли, преніжно обнявшись, їм у вічі дмухав трамонтан, позаду калатало море, вони йшли впевнено й дружно, як ходили ціле життя. … Він їхав без сідла, коло пояса на бинді висіла пляшка з йодом, мов стародавній писарський каламар.