Skip to content …народу в цьому світі, хоч часом, у хвилини розпуки й зневіри, ввижається, що вже немає і не буде Ярополя, Богунки, пісень наших, що є тільки ця засніжена країна, обгороджена колючим дротом, похмурі вежі, кулемети, лайка блокфюрерів… а потім гордість і гнів охоплюють мене, і я розумію, що повинен лишитися живим, як остання зернина пшениці… 