Skip to content Писар, мудрий, як лелека, відразу зміркував, що це має бути котрийсь із богів, і, поклонившись йому, сказав: «Вітаю тебе, шановний господарю цієї чудової оселі, і жалкую, що в мене немає ні вина, ні м’яса, щоб поділитися з тобою на знак моєї великої до тебе шани і на доказ того, що все майно моє належить тобі». А iнколи мати винесе його з постiллю надвiр, i тодi вiн лежачи спостерiгає, як ластiвки лiтають, як бджiлки десь там гудуть, як рокоче на стрiсi лелека, як шпориш з землi витикається i застеляє подвiр’я… Лежав безпорадно, заздростив здоровим людям, що ходять, що бiгають… Над ним глибоке, чисте, синє, ласкаве… 