Результати пошуку слова: Лис
Улас Самчук – Волинь
А пора ж осiння, вiтер студить низом i до всього гостро торкається, сонце, червоне та велике, поволi за млин ховається, верби листя своє, рудим пiдбарвлене, гейби кури пiр’я весною, стрясають iз себе до землi, до рiчки i де попало. … Ї Володько, здається, також з нею розмовляє… Он пливе гурток iржавого вербового листя.