Skip to content Озирнулась, глянула на його веселими очима, усміхнулась свіжим, молодим личком. …
Чорне кучеряве волосся, заквітчане польовими квітками, чудовно вилося коло білого чолі; тоненькі пасма того чорного, аж полискуваного хмелю спадали на біле, рум’яне личко, як яблучко наливчате; очі оксамитові, чорні, – Маленький торс, змережаний блідими прожилками, напружився, і всі побачили пласке личко без очей, із зяючими ніздрями й чимсь пошарпаним, схожим на перекушений язик, у тому місці, де в людини рот. …
Він ворушив у повітрі вузлуватими пальчиками, а його пласке личко, опущене вниз, тряслося. І лише тепер Сивоок нарешті почав повертатися на землю, виразно побачив калік і старців, юродивих і біснуватих, побачив ображене личко свого товариша, йому жалко стало Лучука, захотілося, щоб і він відчував те саме, що він сам, Сивоок по-змовницькому відвів побратима трохи вбік, далі від крикняви й штовханини, запропонував: –