Результати пошуку слова: Медвідь

«Що, мене б він смів дурити?» Закричав Медвідь сердитий Та й потяг в Микитин двір. Аж се сам Медвідь Бурмило, А в руках страшенний бук. – зітхнув Медвідь Бурмило.- Аж на серці замлоїло! Ти, небоже, стань спереду, На до рук отсей обух!» І за сим Медвідь Бурмило Лапи, голову й карчило В ту широку щіль запхав; Лис тим часом трах!

— Шос сидиш кождої зими у себе в хаті, єк медвідь у таврі, але шос не видко, аби й немудре дибрав… Олекса чує про зимовник, але не знає, який він. — Медвідь? — Ни конче медвідь — вепер. А медвідь за нев. Вівці пиштрикли поцерез воринє, а вна за ними, а медвідь туй. Пшли неня — діправді, застрілений лежит медвідь.

Цар ломів, медвідь, ще не показувався. – крикнув Тугар Вовк і кинувся до щілини, кудою щез медвідь. –  Що ж,- сказав він,- дурна звірюка той медвідь, самотою держиться. Нараз захрустів лім і грізно-люто випав на ловців величезний медвідь. Вхопив медвідь дрючину, розломив її і зі страшним риком кинувся на свого ворога.

За “Сян” грав тоді справжній віртуоз м’яча Ярослав Турко, родом із Війська біля Кальварії, Медвідь із Вовча, Партика з Добромиля. Найкращими фахівцями і консультантами були Крутій, Пімста, Медвідь, Байда та Острий і, здається, Лев. Наш Медвідь увійшов до нього в довір’я, Благута пропонував навіть утікати разом.

Лис Микита був маршалком, Носоріг був віце, А від Льва Медвідь Заліський мав верховну владу. Немов медвідь на ланцюзі, глядів він Довкола, кидав знехотя словами, А йдучи, якось боязно довкола Оглядувавсь, мов злодій.

Наче справдішній московський медвідь! Тут стояли великими буквами олівцем написані слова: “Що твій медвідь коли-небудь і заслабнути, а навіть і в ліжку лежати може, ти б, певно, й не думала, серденько!

Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Я міцний, і недурно кажуть, що я як той медвідь.

Той чорноліський медвідь – Хмара – мудріший, ніж я думав тоді, як він відмовився до об’єднання приставати. За кілька хвилин догнав нас і поїхав поруч, соромливо відвертаючи набік обличчя: понурий медвідь мав червоні від сліз очі.

Філозоф хотів був трохи оглянути зокола панські хороми, та як не вирячав він очей, а не міг нічого ясно побачити: замість хати увижався йому медвідь; з комина робився ректор.