Юрій АНДРУХОВИЧ – Таємниця
Так що у приміщеннях вокзалу всюди пахтіло мокрим, якоюсь такою бездомною псятиною. … Урешті він остаточно видерся з її мокрих обіймів і запхався кудись подалі у вагон, а тоді виставив голову з вікна – мовляв, як там моя істеричка? … Потім я падав під вантажівку з п’ятьма тонами мокрої дощової капусти.