ЛЕМ Станіслав – Фіаско
їхнє ртутне проміння змагалося з клуб’ям мороку, що борсалося між стовпами звору, не пускаючи туди руде, холодне, похмуре світло неба, що ясніло в брамі міжгір’я. … Цей отвір, сповнений мороком, парував, ніби велет не міг випустити в агонії останній віддих. … У його морок і переляк нараз увійшли розмірені, далекі, глухі поштовхи.