Михайло СТЕЛЬМАХ – Щедрий вечір
– Люба, прислухаючись до себе, неждано усмiхнулась: – … Бiля попiвського саду неждано зустрiв нашу вчительку. … I от одного разу, коли, затаївши подих, я розкошував на крилi, хтось неждано зв’язав мене руками, вiддер од крила, а далi влiпив кiлька ляпасiв по тому мiсцi, яке найбiльше провинилося перед людьми.