Skip to content Тичина Батько цих бойових хлопців помер дуже давно — так давно, що й не скажеш. …
Ну, хто б, скажімо, наважився назвати його Тарасом Бульбою? …
Мати розуміла другого сина, і великим болем стискало їй серце. …
— Ну, як твоє, синку, вчення? …
— Ну, так де ти, стара, сховала мого брата Андрія? Як багато всього поклала iсторiя на гранiтнi плечi города-красеня, города-богатиря… …
Ну, не будемо про це говорити, давайте краще про любов… …
Ну, от, примiром, пам'ятники… …
Ну, яка ж таки, хазяюшка, ви нечепурна та несимпатична! …
А от, не дуже дошукуючись героїв, поїдьте ви на околицi города-богатиря. І ото зараз іде, бере двох хлопців, викочує з-під повітки віз, довгий і широкий, добре йому знакомий, що не раз у лихій годині, засівши за його, одбивансь од ляхів або од татарви, не раз прийняв через його й нужди не мало, часом як трапиться було утікать із ним по корчах, по болотах, по багнах, щоб вихопиться мановцем із залоги. 