Ольга Кобилянська – Через кладку
Вже стає, напр., перед душею… вона, хоч ніби без претензій. … Запхалася десь за виховавчиню й ніби втонула. … Листочки цвіту білі, і лиш серединою, звідки розпочинають розгортатися, ніби — кажу «ніби» — … Ось вона ніби не замічає мене і йде далі проти мене. … додала, ніби шукаючи помирення за свої слова.