Олесь Гончар – ЛЮДИНА І ЗБРОЯ
Усміхаючись, дивився, надивлявся на все оте, що вона принесла йому в ясних своїх оченятах. … — Дід мружить кудись в далечінь маленькі зіркі свої оченята. … Лукаво поблискувала оченятами і сама пригорталась до нього: — … Він пригорнув її до себе, з ніжністю цілував карі оченята, звертався до неї без слів: «Ти мене відродила.