Результати пошуку слова: Побіл
Микола Олійник – Леся
Біля дворів попідмітано, хати побілені, а призьби підведені червоною глиною. … Одна з трьох просторих його кімнат уже була готова, побілена, а кухню Петро Антонович попросив пічників тимчасово зробити надворі. … І навіть побіля університету. … А друзів у неї побільшало. … Те, що сидітиму побіля друга?
Євпраксія – Загребельний Павло
Ще день минув і ще кілька, і нічого не ставалося, і дні ті були довші за всі роки ждання й нудьги на чужині для Євпраксії, для Журини ж ставали вони дедалі тяжчими, бо тривога в ній не згасала, а побільшувалася й гострішала. … Не побільшало від тої затяжливої війни правди на світі, не поменшало голоду.
Любко Дереш – Намір!
Кожен, хто бідував, міг знайти собі роботу — от хоча б мити вікна після побілки. … Церата побіліла від негоди, знизу вкрита краплинами вологи. … В темряві біліють побілені вапном дерева, але я не знаходжу у них ні співчуття, ні підтримки, ну ще хоч ковток 1. … Хотіла знати, чи зможу малювати щіткою до побілки.
ШЕВЧУК Валерiй – Дiм на горi
бачив незвично побільшені тіла цих бджіл і стежив, як у їхніх прозорих тілах працюють ледь видні насосики. … Дві рожеві підківки з’явилися на її щоках, а очі побільшали. … Світла побільшало, і вона ще раз озирнулася. … Зорі над головою побільшали, але вже й поблідли. … Дмухала, наче допомагаючи вітру, і від того пуху на подвір’ї побільшало.
Михайло Старицький – ОСТАННІ ОРЛИ
На чисто побілених стінах хоч і висіли портрети гетьмана Богдана та козака Мамая, але тут же поряд висіло й кілька інших картин в дорогих позолочених рамах. … Десь глибоко на дні серця затріпотіло щось гаряче, ладне зірватися з його побілілих уст. … Найда весь спаленів, а потім побілів, наче полотно.
Борис Грінченко – Під тихими вербами
Вам це краще, та й нам, бо нашої сили побільшає. … — Дак же нема з чого нам побільше й давати,— відмовив Карпо. … А Зінькове товариство тим часом трохи побільшало: став туди ходити Дмитро Василенко. … Зараз же побільшано ціну на землю аж на два карбованці. … І Зінько прийшов, і товариства нашого побільшало.
ГОНЧАР ОЛЕСЬ – СОБОР
Солдат саме пробігав побіля окопчика — лице заюшене кровлю, і рука його перебита бовтається, теж уся у свіжій крові… … І ось за скільки часу вперше цими днями повеселішала хата — свіжопобілена стоїть, і хлівчик до половини побілений, відро з глиною і щітку залишено біля «козлів», а самої білильниці не видно.