Олесь Гончар – Циклон
Колосовський протяг поглядом по рожну аж угору, до його вістря: “Чи таки взяти, щоб наскрізь тебе простромити? … Над озеречком протягла свою тінь, віддзеркп.ііілась між лілеями, що біліють, мов гусенята, на незрушині воді. … Поступово звільняються від страху ті, що, загнані повінню на дерева, посивіли тоді протягом однієї ночі.