Перед ним, як на п’єдесталі з базальту, майже до борту засипане мулом, лежало довге суденце з характерно вигнутим носом, прикрашеним вигадливою фантастичною різьбою.
Зареготала не то вiд радости, що я зовсiм не самотня в своїх терзаннях: їх, мовляв, не запобiг навiть великий художник, чи тому, що менi гiрко стало на душi, бо ж мiй кумир мусiв при такому припущеннi негайно полетiти iз свого п’єдесталу.
Здавалося, масони пiшли в тiнь, раптово зникли з громадських п’єдесталiв, залишили нам лише загадку… Товариство «Олександрiвської епохи» ще не було готовим до реформ i масони змушенi були погодитися на тривале очiкування.