Ольга Кобилянська – Земля
Уже як ліс кінчився, як лишилася остання деревина за спиною і чоловік ступив на рівне, чисте поле, так лишився за ним і всякий гріх, і він був свобідним, чистим, як передше… Прискорив кроки. … Одно пасмо імли, рівне, як простягнений серпанок, прямувало таким же серпанком тим тихим полем, а відтак стануло.