Галя, Оля, Саша. вiдчиняються з дiвочої кiмнати дверi, i звiдти виходить старша сестра Олега Галя, а за нею Саша. – Майо пачтєнiє,- поважно, дивлячись з-пiд лоба, проговорив Саша .i подав Володьковi широку, тверду руку. За нею вийшов Саша. – Саша, Лiнкерт i я. Саша назвав його хвостиком.
«Саша! Саша, не будь таким гниляком! це я, Саша». то я, Саша». Саша». Дєда, то я, Саша». – І Саша знову повторив йому, що хоче піклуватися про сім’ю сам і що зрозуміє, якщо батько піде й більше не повернеться, і що це навіть не применшить його батьківства. І Саша сказав: Ти мені не батько».
Звали його "Саша". Подібно з єврейського: Барух – Борис, Боря; Янкель, Йойна – Яша; Сруль – Саша. Оце тобі передав земляк з хліборізки, Саша. Я кажу напівголоса, але так, щоб усі чули: "Саша, якщо він думає про мене, то скажи йому, що я ніколи в житті не каявся".
Іще одно: а Саша Прокоф’єв сидить у Ленінграді і карбує поетичні червінці. Як я радуюсь (а я таки радуюсь, отут, за оцим моїм столом), як я радуюсь, коли Ніколай Грибачов, коли Саша Прокоф’єв, Твардовський, Фадєєв, Тихонов, Луконін і всі-всі, — Я, Вишня Остап, умираю, а біля мене збоку Саша Прокоф’єв!