Михайло Старицький – ОСТАННІ ОРЛИ
— Гай-гай, друже прозорливий, погляд то залишився, але з жала отруту вже витягли, сичить тільки, а вжалити не може… … Петро вже добіг був майже до її дверей, як нараз чиясь велетенська постать заступила йому дорогу, а могутня рука вп’ялася в горло, і над самим вухом одурілого від страху парубка почулося сичання: —