Skip to content Потім боязко підійшов до брата, довго вдивлявся в його спокійне лице. …
– Пльобась, отяман… Кров залила Ході очі, але він бачив, як його душа, схожа на маленьку пір’їнку, відлітає в піднебесся на місце світле, на місце квітуче, місце спокійне, де немає болю, печалі й немає… голоду. 