Олександр Довженко – Повість полум’яних літ
І вже тобі тепло,правда ж? … Демидові стало тепло. … Вливши йому ще раз протигангренозну сироватку й півлітра крові, він наказав дати йому теплого вина й гарячого чаю й довго гріти його грілками. … Ось його хата, біла, з теплою солом'яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристановища людського.