ШЕВЧУК Валерiй – Дiм на горi
Згори по білій стежці мчав, налягаючи на п’яти, хлопчак у самих тільки трусиках; звивався над хатою дим, і Володимир мимохідь позаздрив на ту майже голубу постать під деревом і на те горде й самотнє, наче фортеця, обійстя. … Руки в неї трусилися, як, зрештою, і в бабці – та випила валер’янку одним духом.