Результати пошуку слова: Тік-Так

Прийшовши до семінарії, уся ця юрба розтікалася по класах, низеньких, проте доволі просторих таки кімнатах, з невеличкими вікнами, широкими дверима й засмальцьованими лавами. Шепчиха лежала собі, а далі чує, що за дверима шкребеться собака і так скавулить, що хоч із хати втікай.

Сучасна, передова армія так драпать не може, вона може тільки тікати за останнім словом військової техніки.

Два рядки лапок, таких мізерних супроти звичайних ніг, безпорадно метлялися йому перед очима. Грегор перевів погляд на вікно, і від того, що погода така погана, — I він почав тікати від батька, ставав, коли той зупинявся, і знову біг, як тільки той рушав з місця.

Звідкілясь вона ще діставала тіктакання годинника. Від того синкопованого тіктакання – бо хто ж його мені розмірювати буде?

А таки ж бігла! Сама себе ізв’язала… Та звідки ж таке сизокриле голуб’я в цій сірій старовірській Добрянці, замкненій серед чорних борів, замурованій хмарами? І тому хотілося, щоб не вгавав, бо в його безугавності запорука життя, а воно ж утікало від нього, втікало, як тумани, як хмари й вітри… Самотня ти, самотній я.

Костенко користувалась такою великою популярністю і любов’ю читачів, що чиновники просто боялись ЇЇ чіпати. Такі густі смарагдові слова жили в тобі і вибухали з тебе. І це мій марафон – самій від себе безвісти тікати. І п’є за нас шампанські водоспади потік гірський, веселий тамада.

 Ти меш годувати мене і мого Єазду, а я тебе буду шанувати, щоб ти легко спала, щобис рідко рикала, щоби тебе чередінниця не пізнала, де ти ночувала, де ти стояла, щоби тебе хто не урік… Так йшло життя худоб’яче й людське, що зливалось докупи, як два джерельця у горах в один потік.

Слова твої, серце кохане, То був би сумний полонез, А тьохкання серця – шнельполька, Що бурею тактів іллєсь. І не раз ми ся снить, Що горов надо мнов Сяє місяць блідий, Пахне свіжов травов, Ліс шумить молодий, Вдалі потік журчить, А довкола хрести, Другий ліс кам’яний. І сей так умирав. Так, дорогі мої сусіди, –

Наслідки всього цього такі, що поселенців мусить казна годувати, деякі втікають до Молдавії і скрізь говорять, що Росія їх ошукала, і ті, що вже мандрували в Україну, починають вертатися.

Ще не така, яка буває влітку, коли не видно світу, а мов димок із люльки. Таке на світі коїться, а він і вусом не веде… Напившися із джерела, що витікало з-під кореня старої вільхи, Григорій пішов неквапно до полковника. — Такі думки достойні диби або київ… По бурій шиї в нього стікає піт. — Утік Ничипір.