Skip to content
Встав Сограт, вазір владики, й Автанділ, прекрасний тілом; Келих сповнивши по вінця, перед владарем змарнілим, Посміхаючись поштиво, коліньми стають на килим, І вазір тоді промовив проречистим словом смілим: «Зажурився ти, владарю, мисль твою журба зборола. …
Кров пустивши з жил, на ложі тіло я простяг бліде.
Вона часом навіть копає посеред городу яму на глибину до своїх крижів, спускається в неї, вгортається чорним живим покривалом, що лоскоче тіло перерубаними корінцями, червами і зотлілим листям, – …
Лишилося одне тіло, нібито й не Дарусине, не зболене і не зчорніле, а чиєсь чуже, незнане холодне тіло, по якому весело снують мурашки.
Це було тіло, в якому вчувалася мертва хватка, — …
жорстоке тіло. …
Я слухав її тихий голос, мимоволі тамуючи подих, подаючись до неї всім тілом, та ось рожеве світло почало згасати, і промені зникли з її обличчя, повільно, неохоче, мов діти, яких сутінки женуть додому з вулиці, що обіцяла ще так багато розваг.
