Skip to content Могутній потік радості, що, здавалося, струмував над цілою землею, ніс його, немов пушинку кульбаби: міг іти і день, і два, не спиняючись, увесь розчиняючись у насолоді від того, що дихає, що живе, що світ набув незнаної раніш об’ємності, й за кожною лінією вгадується нова, ще гармонійніша, за кожною барвою – ще соковитіша. 